Президент США Дональд Трамп ризикнув, втягнувши США в конфлікт між Ізраїлем та Іраном, але, можливо, це окупилося, принаймні на цей момент. У ніч на 24 червня Трамп оголосив, що обидві країни домовилися про припинення вогню, яке, за його словами, може спричинити довготривалий мир. Якщо американський президент справді поклав край тому, що він назвав “12-денною війною”, це стане важливим кроком назад від краю конфлікту, який, здавалося, ось-ось охопить увесь регіон і ще глибше втягне до нього США – особливо після того, як американські удари завдали шкоди іранським ядерним об’єктам, а іранці атакували військову базу США.
Здається, сторони зрозуміли, що нині важко далі воювати. Ізраїль не має ресурсу вести довготривалу війну, розрахунок на швидке повалення режиму не справдився. Як і здатність забезпечити власну невразливість від іранських ракетних ударів. Іран поки не програв, але на межі, і впевненості у своїй витривалості не має, усередині країни все також досить проблемно. Трамп дуже боявся загрузнути у довгій війні, адже обіцяв припиняти війни, а не розпочинати нові. І американському лідеру, схоже, вдалося з перемогою вийти з того, що виглядало як ескалація ситуації, але виявилося повною протилежністю. Мається на увазі відповідь Ірану та його удар по американській військовій базі. Катар був попереджений, як і американці, – і ракети були перехоплені. Ніхто не постраждав. Порівняно стриманий підхід посилив враження, що Тегеран не зацікавлений у ескалації. Президент США сприйняв скромну ракетну відповідь Тегерана як знак того, що він хоче покласти край ескалації.
Як часто буває, всі сторони оголосили про свою перемогу. Ізраїль “досягнув усіх поставлених цілей” – “усунув” загрозу ядерної іранської програми та “добився” усунення балістичної загрози. Але після останніх залпів цієї “загрози” перед самим “перемир’ям” загинули ще п’ять людей. Не виконана і мета, яка, здається, і була головною для Ізраїлю – знищення або зміна іранського режиму. Офіційна версія Ірану, яку він надав своїм громадянам щодо припинення вогню, також переможна: “Наша перемога змусила ворога розкаятися і зупинитися”. Те, що країна отримала такий удар, від якого буде відходити дуже довго і чи вийде повноцінно, ще велике питання, влада аятола мовчить. Не менш впевнену і однозначну “перемогу” здобув і Дональд Трамп. На тлі абсолютного провалу всіх внутрішніх та зовнішніх ініціатив президенту США терміново потрібен був позитивний результат. “Іран ніколи не поновить ядерну інфраструктуру”, вже резюмував Трамп. Зважаючи на те, що собою представляє нинішній іранський режим, а також те, яким може бути його кінець без ядерної зброї, у це насилу віриться. Не буде дивним, якщо вже невдовзі Іран недвозначно заявить про готовність відновлення ядерної промисловості, звісно, що “виключно” у “мирних” цілях. Та й власне саме перемир’я може виявитися не таким вже й довговічним. Вже через кілька годин воно могло припинитися. Після іранської ракети, яка була запущена по Ізраїлю, лише окрик Трампа не атакувати розвернув ізраїльські літаки, які встигли випустити кілька ракет та вразити цілі. Минуло лише кілька годин припинення вогню. Що буде через кілька днів, не може сказати ніхто.
Своїми думками щодо цих та інших питань в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA поділився надзвичайний і повноважний посол України в США та Франції Олег Шамшур.
– США, за всіма ознаками, вступили у війну – провели бомбардування ключових ядерних об’єктів Ірану. І вже Трамп урочисто оголошує про досягнення перемир’я. Ізраїль та Іран офіційно заявляють про згоду на припинення вогню. На запитання, чи війна закінчилася повністю, президент США відповів: “Так. Я не вірю, що вони колись знову стрілятимуть один в одного”. Але вже після початку трампівського перемир’я по Ізраїлю було випущено ракету. Ізраїль розпочав свою відповідь, і лише втручання Трампа припинило атаку ізраїльтян та продовжило крихке перемир’я. То Трамп все-таки миротворець?
– Ситуація дійсно дуже динамічна. Буквально перед атакою Ірану на американську базу в Катарі здавалося, що все впевнено рухається до нової ескалації. Але коли стали відомі деталі цього удару, зокрема попередження від катарської та американської сторони, стало очевидно, що все не так просто. А далі ми вже почули про припинення вогню – і не лише від Трампа, а й від Ірану та Ізраїлю. Це важливо. Як розвиватиметься ситуація далі, побачимо найближчими днями. На цьому етапі навряд чи можна говорити про справжнє врегулювання чи стабілізацію. До того ж незрозуміло, чи дійсно були знищені всі елементи іранської ядерної програми. Дуже багато питань залишається без відповідей. Але якщо говорити “по гарячих слідах”, то станом на сьогодні для Трампа це політична перемога. Він показав себе як рішучий лідер найпотужнішої держави світу, який діє відповідно до цього статусу. Крім того, він реалізував своє гасло “мир через силу”: завдав удару тоді, коли вважав це за потрібне, і одразу відкрив шлях до перемир’я. Зовні – це красиво. Але ще важливіше, що йому це було потрібно внутрішньополітично, бо реакція в США була неоднозначною. І головна загроза для нього полягала в тому, що навіть серед його прихильників з руху “Америка понад усе” пролунали голоси: мовляв, ви ж обіцяли не воювати, а тепер США можуть загрузнути в масштабному конфлікті. Тобто перспектива затяжної війни досі є реальною, вона залишається. Проте станом на зараз все виглядає так, що Трамп вийшов з цього епізоду переможцем. Отримав політичні бали, укріпив позиції всередині країни й на міжнародній арені.
Мені здається, що це перемир’я тимчасове. Все залежить від того, наскільки ослаблений Іран. Якщо справді було знищено більшість ключових елементів його ядерної програми, якщо Іран неспроможний відповісти навіть балістичними ракетами, яких у нього достатньо, якщо Ізраїль повністю контролює повітряний простір і знищив ППО Ірану – тоді, так, припинення вогню може протриматися певний час. Але от це трампівське “назавжди” – ну тут у мене серйозні сумніви. Іран – це держава, яка вміє чекати. Вони вміють грати в довгу. І якась форма відповіді буде. Можливо, не зараз, а коли наберуться сил. Можливо, асиметрична: через проксі-угруповання, терористичні атаки чи навіть агентурну діяльність на території США. Тобто рано святкувати перемогу над іранським фундаменталізмом, тероризмом та рештою.
– Зважаючи на сам характер іранського режиму, сумнівно, що вони відмовляться від програми створення ядерної зброї. Вони тепер наочно побачили: була б у них бомба – їх ніхто не чіпав би. Зважаючи на територію, ресурси й потенціал – Іран ще здатен відновити програму, якщо тільки не відбудеться зміна режиму.
– Згоден. Про це, до речі, говорять і більшість експертів з регіону. У нинішнього іранського режиму, навпаки, зараз може з’явитися ще більше мотивації зберегти владу, реалізувати ідеологічні цілі, а головне переконати себе, що шлях був правильний: “Не встигли – тепер точно треба прискорити створення атомної зброї”. І йдеться необов’язково про класичну ядерну бомбу. Є ще “брудні бомби”, і для цього, наскільки я розумію, Іран уже має достатній запас збагаченого урану. І дуже важливе питання: а де саме цей уран зберігається? Навряд чи у тих об’єктах, які бомбардували США та Ізраїль. Тобто основне могло залишитися цілим. Відновлення програми, навіть її прискорення, виглядає цілком реальним сценарієм. І це може стати системним порушенням Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Тепер багато країн замислюються: “Може, краще мати хоча б мінімальний ядерний потенціал?” Причому це не лише теократії. Про це заговорили й у Японії, і в Південній Кореї. А якщо говорити про здатність реально застосувати ядерну зброю, то Іран і Північна Корея, як на мене, найбільш вірогідні кандидати. Тож ситуація тривожна. І не лише для регіону, а для всього людства.
– Власне, в Ізраїлі вже звучать негативні оцінки щодо перемир’я з Іраном, оголошеного Трампом. Колишній міністр оборони Авігдор Ліберман вважає результат війни для Ізраїлю “гірким” і прогнозує нову війну через 2-3 роки. Мовляв, “замість беззастережної капітуляції світ вступив у складні і втомливі переговори. До того ж режим аятоли не має наміру здаватися – ні у питанні збагачення урану, ні у питаннях виробництва балістичних ракет, ні у питаннях підтримки та фінансування тероризму, а перемир’я без чіткої й однозначної угоди неодмінно призведе до нової війни, причому в набагато гірших умовах”. Згодні з цією заявою?
– Так, у цьому є логіка. Можна провести паралелі й з нашою ситуацією: війна ніби припиняється, Іран “оговтується”, накопичує ресурси – і нова війна. І так по колу. Очевидно, є дві головні причини припинення бойових дій. Ви вже про них згадали, і я згоден, обидві версії мають право на життя. Перша – недостатність ресурсів у Ізраїлю. Хоча особисто я не впевнений, що це головна причина. А от друга, яка, на мою думку, цілком може бути ключовою, – це вимоги з боку Трампа. Тим більше, що сам Нетаньягу вміло “підвів” Трампа до рішення завдати удару. Його дипломатичний хист і маніпулятивні здібності не варто недооцінювати. Але потім, коли Трампу вже довелось вирішувати, що робити далі, – тут все: стоп. Бо надто вже не вписується це в його образ “миротворця”, людини, яка не розпалює, а зупиняє війни. А цей образ йому критично важливий саме для внутрішньої аудиторії, для його фан-бази, яка живе міфом про “Трампа-месію”. Тож якщо поєднати обидва чинники, позицію Трампа і обмежений ресурс Ізраїлю, маємо припинення вогню. А те, що це перемир’я не назавжди – тут не треба бути ані послом, ані військовим аналітиком, щоб зрозуміти.
– Ну а що далі? Термін президентства Трампа скінчиться. І іранці, найімовірніше, будуть чекати саме цього моменту, щоб знову атакувати Ізраїль. І Трамп знову скаже: “А за мого президенства такого не було!”, не розуміючи, що кроки, які він зробив, до тривалого миру не могли призвести.
– Так, його “фірмовий стиль” – це “зупинити війну тут і зараз”. А як буде далі? Ну це вже “не його справа”. Розбирайтесь між собою. Він робить гучну заяву: мовляв, сподіваємось, що перемир’я назавжди. І все – галочку поставив. Але якщо копнути глибше, наскільки я розумію Трампа, це для нього навіть не головне. Його головне правило – завжди проголошувати перемогу. Навіть якщо об’єктивно – це провал, він скаже: “Я зробив усе можливе, це ви не скористались”.
– Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї відправив свого міністра закордонних справ Аббаса Аракчі до Москви після ударів США, щоб попросити Володимира Путіна про допомогу. Хаменеї “не вражений” реакцією Москви на бомбардування і хотів, щоб Путін зробив більше для підтримки в боротьбі з Ізраїлем і США. Зважаючи на те, що повідомляється про зустріч іранського міністра і Путіна, максимум допомоги, яку може надати Кремль своєму союзнику, – це передати “найтепліші побажання” вищому іранському керівництву. Путін фактично злив Іран, попри нібито союзницькі відносини та навіть певні угоди про взаємодопомогу.
– Ну от саме це й цікаво. Подивіться, як поводиться Росія. З одного боку, всі дипломатичні ритуали дотримані: заяви про “неспровоковану агресію”, підтримка Ірану на засіданні Радбезу ООН. Виглядає так, ніби союзницькі зобов’язання виконано. Але нічого більше. Я не виключаю, що певна допомога таки буде, але тіньова, негласна, дуже обережна. Наприклад, дуже цікаво подивитися, де буде зберігатися іранський збагачений уран. Це питання стратегічне. Але Путіну важливо не лише не зіпсувати відносини з Іраном. Йому ще важливіше не зруйнувати потенційне “вікно” для переформатування стосунків із Трампом. І от тут дуже цікавий момент: ви бачили хоч одну заяву Трампа, де він був би обурений чи розчарований позицією Путіна? Я – ні. Можливо, щось пропустив. Але поки що тиша. Так, Трамп міг бути роздратованим. Особливо після заяв Медведєва. Але він не дав жодного сигналу, що це якось вплинуло на його ставлення до самого Путіна.
– Щодо заяви Медведєва, який є заступником голови Ради безпеки РФ, то він заявив, що Дональд Трамп, який прийшов до влади як миротворець, фактично став ініціатором нової війни, а також зазначив, що тепер деякі країни готові “безпосередньо поставити Ірану свій ядерний боєкомплект”. Усі знають, що він озвучує те, що Путін не хоче казати вголос. І ця заява досить стривожила Трампа, і він відповів.
– Саме так. І це не якийсь там “хлопець з гастроному”, а посадовець, який ретранслює ідеї верхівки. І ось що цікаво: як Трамп на це реагує? Він публічно “розмазує” Медведєва, у своїх постах просто знищує його, зневажає. Але водночас каже: “Путін – це інше”. Тобто він демонструє: я готовий далі мати справу з Путіним, бо не асоціюю його з такими придурками, як Медведєв. Згадайте, що казав Болтон: Трамп не думає про Росію – він думає про Путіна. Путін йому, очевидно, подобається. Він бачить у ньому “свого”. Навіть у нинішній ситуації він уникає навіть найменшої критики на адресу Путіна. Він розділяє: є “погані бояри” типу Медведєва, а є “цар”, з яким ще можна вести справи. І от питання: чи Трамп дійсно в це вірить? Чи це просто публічна стратегія? Мені здається, найстрашніше, що він вірить. Він справді хоче домовлятися з Путіним як з партнером. І для нас це найгірший можливий сценарій.
– Загалом для України припинення конфлікту на Близькому Сході – це позитив? Бо за останні тижні після атаки Ізраїлю та відповіді Ірану вся увага Заходу – і медіа, і політично – тільки на це.
– Тут треба бути обережним з висновками. Бо в подібних випадках усе може змінитися в будь-який момент. Але так, якщо говорити прямо: поразка Ірану – це, умовно, добре для нас. У нас немає жодної симпатії до Ірану. Друге: якщо конфлікт залишається дуже гарячим, інформаційна увага та політичний фокус Заходу зміщуються туди, а не на Україну. І це ускладнює ухвалення рішень, затягує процедури допомоги. А щодо нафти – ми вже казали. Нафта зараз – це головний нерв глобального порядку. І ще одна тривожна річ, яку проявив цей конфлікт: відносини між Трампом і Путіним залишаються, попри все. Цей фактор не змінився. Ба більше, коли Трамп бачить, що його ідеї реалізуються, він входить у стан майже самонавіювання: “я всемогутній”. І в такому стані він цілком здатен знову повернутись до теми війни – вже як суб’єкт, а не сторонній спостерігач. Але не для того, щоб допомагати нам, а щоб тиснути. Я цілком допускаю, що Трамп може використати це як важіль. Наприклад, погрожувати зупиненням постачання зброї чи навіть відмовою від продажу. Він буде впевнений, що такі ультиматуми приведуть його до результату. Інша справа, що контекст війни Росії проти України абсолютно інший. Але знаючи Трампа, не виключаю, що в його голові вже формується якийсь власний “ланцюг причинно-наслідкових зв’язків”.
– Повертаючись до заяв Путіна і Медведєва. Ці двоє паралельно говорять про “українську брудну бомбу” та провокації України. Мовляв, скидання “брудної” ядерної бомби було б останньою помилкою Києва. Відповідь Росії у разі такого кроку буде “жорсткою і катастрофічною” для України, нібито РФ буде готова відповісти справжньою ядерною зброєю. Чи ви бачите в цьому спробу підготувати базу для майбутньої провокації росіян у цьому напрямку і звинувачень України?
– Так. На жаль, я абсолютно не виключаю можливості подібної провокації з боку Росії. Запуск таких тез – класичний modus operandi Путіна. Він вкидає в публічний простір навіть найбезглуздіші ідеї, тестує реакцію – і політичну, і військову. Слухає, що скажуть союзники України. Дивиться, чи буде відповідь у вигляді додаткової допомоги. І від цього вже калібрує свою поведінку. Тобто ідея може бути абсурдною, але для нього важлива не сама теза, а реакція на неї. Тому до подібних заяв потрібно ставитися серйозно. Сьогодні, як ніколи, нам потрібен єдиний антипутінський фронт. А все, що робить Трамп останнім часом, м’яко кажучи, не допомагає зберігати цей фронт. На жаль, я мушу визнати: у політичному плані ми вже втратили Сполучені Штати як безумовного лідера підтримки. Тому зараз потрібно зосередитись на можливості хоча б купувати у них зброю.
Джерело: OBOZ.UA
