"Замінована" Європа: замість війни з НАТО – гібридна агресія

Європа зіткнулася з новою хвилею загроз цивільній авіації. І виглядає це як прояв масштабної гібридної операції. За даним західних медіа, лише 5 листопада повідомлення про мінування торкнулися щонайменше двадцяти семи пасажирських рейсів. Географія інцидентів охопила Францію, Італію, Польщу, Болгарію, Румунію, Іспанію, Чехію, Данію та інші країни. Й аналогічні погрози почали надходити раніше, з 2 листопада. 

Приміром, літак Aer Lingus, який прямував із Дубліна до Рима, перенаправили на французьку військову авіабазу Евре. Три літаки Ryanair, які летіли до Болгарії, супроводжувала військова авіація, а один із них перенаправили до Пловдива. Літак Wizz Air із Мілана до Варшави здійснив незаплановану посадку у Відні… Перевірки проводили також в аеропортах Праги, Мадрида, Копенгагена та інших європейських міст. Та вибухових пристроїв в жодному з випадків не виявили. 

Якщо ж вибухівки немає, то що відбувається? На мою думку, ми спостерігаємо ситуацію, коли для завдання реальних збитків уже необов'язково здійснювати фізичне руйнування об'єктів критичної інфраструктури. Бо навіть одне анонімне повідомлення змушує підняти винищувачі, змінити маршрути літаків, залучити поліцію та вибухотехніків, порушити розклад авіакомпаній і створити додаткове навантаження на державні служби.

Фактично, це асиметрична модель впливу, за якої мінімальні витрати потенційного організатора спричиняють непропорційно великі витрати сторони, що змушена реагувати.

Якщо ця хвиля погроз є скоординованою операцією, то насамперед ідеться про економічне та ресурсне виснаження. Кожна перевірка, незапланована посадка або залучення військової авіації потребує коштів, часу та людських ресурсів. У разі систематичного повторення таких інцидентів їхня сукупна вартість може стати суттєвою.

Друга потенційна мета - перевірка стійкості систем безпеки. Організатори можуть спостерігати за швидкістю реагування, координацією цивільних і військових служб, особливостями взаємодії між державами та механізмами ухвалення рішень. Це не доведена мета нинішніх погроз, але цілком обґрунтована версія для перевірки.

Третя - психологічний тиск. Коли людина починає сприймати звичайний авіапереліт як потенційну небезпеку, порушується базове відчуття безпеки. Саме на цьому часто будується ефект терористичного залякування.

Четверта - створення недовіри до державних інституцій. Повторювані інциденти можуть породжувати сумніви щодо ефективності правоохоронних органів, військових і спеціальних служб навіть тоді, коли вони діють професійно та відповідно до встановлених процедур.

І нарешті, один із найнебезпечніших довгострокових наслідків - звикання до неправдивих тривог. Система, яка постійно реагує на фальшиві повідомлення, ризикує поступово втрачати належну чутливість до справжніх загроз.

Окремої уваги заслуговує той факт, що нинішні авіаційні інциденти збіглися за часом із кібератаками на холодильне обладнання супермаркетів у кількох європейських країнах та системи, пов'язані із французькою службою крові. Прямого зв'язку між цими подіями не встановлено. Однак їхня одночасність потребує аналізу з погляду можливих комплексних гібридних операцій проти цивільної інфраструктури.

Для України всі ці події мають окреме значення. Ми давно спостерігаємо, як Росія поєднує військовий, інформаційний, диверсійний та психологічний вплив. Європейським партнерам необхідно враховувати український досвід протидії таким загрозам, не підміняючи ним доказову роботу.

Водночас говорити про параліч європейської авіації було б перебільшенням.

Та й небезпека полягає не в масштабі фактичного припинення польотів, а в можливості систематично порушувати роботу цивільної інфраструктури дешевими, дистанційними та анонімними засобами.

Адже події 2-5 листопада демонструють серйозну вразливість сучасних транспортних систем перед такими погрозами.

Організований характер цієї хвилі залишається предметом розслідування, а російський слід - обґрунтованою версією для перевірки, а не встановленим фактом. Якщо ж причетність російських державних структур буде доведена, цей епізод стане ще одним прикладом того, як Москва може переносити протистояння із Заходом у сферу повсякденного життя європейців, не вдаючись до відкритої військової агресії проти держав НАТО.

У сучасній гібридній війні необов'язково підривати літак, щоб завдати шкоди авіаційній системі. Іноді достатньо змусити десятки літаків і тисячі людей діяти так, наче вибух уже неминучий. Саме тому захист Європи сьогодні - це не лише нарощування військових можливостей, а й здатність держав спільно виявляти, розслідувати та нейтралізувати загрози, які залишаються нижче порогу відкритої війни.