Наш народ сьогодні очікує, що за миром в Азербайджані піде процес демократизації.
Ми вдячні народу України за ослаблення позицій Росії на Південному Кавказі.
Війна між Азербайджаном і Вірменією фактично завершилася ще два роки тому звільненням Карабаських земель, окупованих 30 років тому. Однак, незважаючи на закінчення війни, підписання мирного договору затягувалося. Найбільше в цьому був зацікавлений саме Кремль: відсутність миру між Азербайджаном і Вірменією давала Росії надію на те, що будь-якої миті вона зможе знову розпалити конфлікт між двома країнами і таким чином зміцнити свій вплив на Південному Кавказі.
Ільхаму Алієву також було вигідно зберігати відносини з Вірменією в стані “ні миру, ні війни”. Ризики нової війни очевидні, але і міцний мир для влади Алієва був небажаний. Влада побоювалася, що встановлення постійного миру між Азербайджаном і Вірменією висуне на міжнародний порядок денний питання про необхідність демократизації регіону, насамперед Азербайджану. Це могло б прискорити інтеграцію Південного Кавказу із Заходом і тим самим надати імпульс процесу демократизації.
США, ЄС, Туреччина і Велика Британія протягом останніх років послідовно прагнули сприяти встановленню стійкого миру між Азербайджаном і Вірменією. Однак до останніх днів цього досягти не вдавалося.
Нагадаю, що навіть підписані у Вашингтоні документи не є мирним договором. Алієв і Пашинян за участю президента Трампа поки що лише підписали спільну заяву про намір дійти до постійного миру. Саме підписання мирного договору знову відкладено. Проте підписання спільної заяви про мир уже саме по собі наближає Азербайджан і Вірменію до миру й істотно знижує загрозу нової війни.
На досягнення мирних домовленостей саме зараз вплинули два ключові чинники.
По-перше, розпочата Росією агресивна війна проти України, що призвела до втрати нею ресурсів і ослаблення, підірвала її позиції на Південному Кавказі і тим самим створила можливості для миру. Ми вдячні українському народу за ослаблення позицій Росії на Південному Кавказі.
Вирішальним же фактором стала особиста участь президента США Дональда Трампа в процесі врегулювання між Азербайджаном і Вірменією. Президент Трамп наполягав на досягненні мирних домовленостей, і ніхто не зміг цьому перешкодити.
Навіть спокійна реакція Росії на ці домовленості пов’язана саме з фактором Трампа. Особиста присутність імені президента Трампа за досягнутими домовленостями утримує Москву від різкої реакції. Насправді Росія вкрай незадоволена досягнутими результатами, адже ініціатором і гарантом сталого миру на Південному Кавказі, який вона традиційно вважає зоною свого впливу, виступили США — і це стало для Москви черговою поразкою. Однак керівництво Росії розуміє, що наразі країна ослаблена і тим паче не в змозі зірвати мирну угоду, досягнуту з ініціативи президента Трампа. Для російського керівництва надзвичайно важливо зберегти відносини з президентом США, тому вони не будуть відкрито виступати проти досягнутих за його посередництва мирних домовленостей між Азербайджаном і Вірменією.
Досягнення мирної угоди між Азербайджаном і Вірменією створить сприятливе підґрунтя для інтеграції всього Південного Кавказу з Європою і Заходом. Ми очікуємо від ЄС ініціатив, які ще тісніше зв’яжуть Південний Кавказ з Європою.
Для народу Азербайджану відсутність постійного миру з Вірменією означала не тільки загрозу війни. Влада Ільхама Алієва використовувала воєнний стан і як виправдання для обмеження політичних прав і свобод, і як привід для збереження авторитарного правління. Після того як обидві ці відмовки — російський вплив і загроза нової війни — зникли, наш народ тепер очікує, що за миром в Азербайджані піде процес демократизації.
Наш народ вважає, що зростаючий вплив Заходу на чолі зі США на Азербайджан має бути використаний і для підтримки звільнення 375 політичних в’язнів у країні, відновлення діяльності вільної преси, забезпечення свободи зібрань і проведення виборчої реформи.
Джерело: OBOZ.UA
