Пам’ятаю, як на початку 90-х газети (а тоді це була найпоширеніша форма ЗМІ) масово друкували оголошення на кшталт “Переведу у готівку” (або навпаки) – й це справді працювало!
Ніхто нічого не лякався, проблеми в тих, хто надавав такі об’яви, тих, хто на них відповідав, та й власне – принагідно – газет, які таке друкували, підставні дзвінки або всілякі варіанти кидалова – все це почалося далеко не одразу, й лише після цього у бізнес-середовищі почали цікавитися офшорами чи спрощеним оподаткуванням з усіма його пільгами.
Казали навіть про негласний суспільний договір між різними верствами бізнесу: “Вам – офшори, нам – єдиний податок”, який певною мірою працює й зараз – ніде, звісно, не зафіксований.І все було добре – аж доки єдиним податком не зацікавилися ті, кому “за статусом” належало б користуватись офшорами.
Перетворюватись на шалену безліч ФОПів на єдиному податку стали величезні корпорації, причому “ФОПи” ці були зовсім не в темі, не знаючи ані як себе вести у разі чого, ані що відповідати, коли спитають, ані що вони взагалі роблять і на що встигли швидко витратити всі гроші, які вони щойно отримали.
Дуже нагадує колишнє “обготівковування”.
Ставка вочевидь робиться на те, що за потреби домовляться. А привів масового платника податків до такої парадигми, перш за все, недолугий ПДВ – в його ганебному українському варіанті (“Потрібно Давати Всім”), про який навіть чиновники чесно кажуть, що це найкорупційніший з усіх податків (“най” – тобто корупційні й інші, але цей – “най”). Саме з-за нього не домовлятися стало все одно неможливо. Й пішло-поїхало…
Джерело: OBOZ.UA
