Самотність. Несправедливість. Сни і побратими. Кричу вночі. Війна поділила. Військовий говорить
***
Мучить спогад про побратима на позиціях. Триста. Я тягнув.
Я його підіймаю. А він впирається. І каже: “Не піду і все”
Чує вибухи і боїться.
У мене в голові цей голос: не піду і все.
Дуже давить. Уривками сниться.
Я його оставляю і йду.
***
Все те, що раніше приносило задоволення — не приносить радості.
Мені нецікаво абсолютно
Не сплю. 15-20 хвилин
Постійно прокидаюсь.
Постійно 2 сна на повторі.
Пустота всередині. За хлопців.
Наче вмер, але чомусь не помер.
***
Іноді просто сльози течуть. Згадую. І течуть.
Яка подія найболючіша?
Хлопці зайшли на позицію. Стрілкові бої були.
Несправедливість. Командування каже іти вперед.
Побратим. Пробув на позиції 42 дні.
26 р*саків завалив.
13 дронів збит з автомату. і нічого.
Людина яка тирила соляру — дають золотого хреста.
А той, хто реально воював — нічого.
Ця несправедливість. Абсолютна несправедливість у всьому.
Світ зламався.
***
У мене постійно відчуття самотності.
Не бачу майбутнього. Не думаю про нього взагалі.
Хочеться купити мотоцикл і просто їхати вперед.
Постійно моніторю ситуацію. Очікую на небезпеку.
Сідаю всюди так, щоб контролювати периметр.
***
Бачу один і той самий сон.
Страшний. І він на повторі.
Скоро весь ютуб переслухаю.
Тоді є шанс, що я засну.
Мільйон думок.
***
Намагаюсь менше балакать з гражданскими.
Бо вони потім починають багато розказувать зайвого.
Війна поділила людей на хороших і поганих.
Ми нікому не потрібні.
Візьміть любу людину, яка лікується.
Ти коли з військовими — то хоча б на одній хвилі.
Не гражданські.
У мене вся родня — служить. Всі, хто є.
Брат пропав без вісти.
Рік просидів вдома.
Обіда на все.
Несправедливість розʼїдає зсередини.
Був в Києві.
Везли 200.
Кортеж везе.
Ніхто не став навіть.
Це така неповага.
Люди зажрались.
Тепер здоровʼя не те.
Думаю, скільки ще протягну.
***
Злість бере сильна.
Невропатолог. Молода дівчина.
Подивилась на документи, на мене і каже: “у меня спина болит сильнее чем у тебя”.
Я ледве стримався.
У меня уже картинка, як я душу ее.
Бо я не розумію, навіщо вона це каже. Я ж знаю, як спина болить.
Я сдерживаюсь как могу. Но в последнее время меня начинает рвать.
**
Жінка каже, що кричу вночі
Руки трусяться
Ноги трусяться
Страх
Тривога
Боюсь і не знаю, що відбуваться.
Не можу зосередитись. Налякався.
Коли обстрілювали
Згадую крики. Лужі крові. Бачу картинки.
***
Тільки з дружиною спілкуюсь. Але зараз виникли непорозуміння.
Попросила, щоб я пішов до сестри пожити. Бо вона мене не впізнає.
Переживаю тепер.
Дзвоню, прошу, щоб повернувся.
Каже мені: “Роби шось”. Не знаю, що робити, як бути:
Може пройде.
***
Щоб поїхати сюди в лікарню — треба піти було на позицію. Це була умова командування.
***
Поговорив з вами. Трохи легше стало.
Бо коли тримаєш в собі — це ніби консервуєш все.
***
Мене дуже заспокоює — коли спілкуюсь з дружиною.
Це дуже підтримує.
І з дітьми.
Старшій 30, меншій 28.
***
Я вже по очам бачу військового.
Глянув — і розумію, що чувак був в звездорезе.
Люблю одягати окуляри. Бо і мене одразу викупають.
Були от нещодавно по гражданке, купляли одяг. Хлопець підійшов і каже: “Братан ти откуда. Заметно, шо був в інтересних місцях.”
***
Думки військових – це рубрика, де я розміщую шматочки бесід без імен і деталей, щоб просто показати про що живуть і думають військові.
Моя мета – щоб прірва між військовими і цивільними зменшувалась і ми, цивільні могли краще розуміти військових. Інформація почищена, прибрана обсценна лексика, локації і дати, залишаються тільки думки. Також важливо відмітити, що кожна історія розміщається з дозволу.
Якщо хочете підтримати роботу для хлопців – закупку ліків, книг, необхідного – постійна банка в другому коментарі.
Джерело: OBOZ.UA
