Тепер вже очевидно, що Путін та Дональд Трамп зустрінуться 15 серпня на Алясці. Це буде перша особиста зустріч Путіна та Трампа після початку війни з Україною та повернення американського президента до Білого дому. Востаннє вони спілкувалися у 2019 році. Сам Путін приїжджав до США ще раніше – у 2015 році. Він також стане першим російським президентом, який відвідав Аляску.
Як оцінюють цей неоднозначний крок Трампа американські політики і журналісти? Ось, деякі з них.
Американський журналіст і політичний коментатор Девід Фрум запропонував усім сподіватися, що “Путін не попросить забрати Аляску з собою як сувенір, інакше Трамп може віддати і її теж”.
Колумністка видання The Daily Beast Джулія Девіс також опублікувала кілька скріншотів зі старих випусків російських пропагандистських медіа, в яких обговорювалося “повернення Аляски”. На її думку, те, що “Трамп запрошує військового злочинця Путіна до Америки”, — “вже досить огидно, але приймати його на Алясці — у той час, як улюблені пропагандисти Путіна регулярно вимагають її повернення від США на державному телебаченні, — це вже за межею дозволеного”.
“Якщо Путін не буде заарештований після прибуття, це буде непростимо”, – вважає вона.
Також у США звернули увагу на вибір саме Аляски для цих переговорів. Це найближчий до росії американський штат, що знаходиться від неї менш ніж за 100 км. Саму територію російська імперія продала Сполученим Штатам 1867 року. Майкл Макфол, колишній посол США в росії та професор політології Стенфордського університету, наголосив, що “Трамп вирішив прийняти Путіна в частині колишньої Російської імперії”. “Цікаво, чи він знає, що російські націоналісти стверджують, що втрата Аляски, як і України, була несправедливою угодою для Москви, яку необхідно виправити”, – написав Макфол в X.
“Єдине місце, яке для Путіна було б краще за Аляску, — це Москва, якби саміт проходив там. Тож, на мою думку, вихідна ситуація — це велика перемога для Путіна”, — наголосив колишній радник президента США з національної безпеки Джон Болтон.
За словами політика, зараз ситуація “дуже швидко складається на користь Росії”, тому що Москва та Вашингтон обговорюють, які умови вони представлять Києву.
Колишній керівник Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень Майкл Кларк в інтерв’ю Sky News заявив, що Путін поки не йшов на жодні поступки, а “Трамп пропонує йому дипломатичний тріумф”.
Також головний дипломатичний репортер газети New York Times Стівен Ерлангер зазначив, що Путін “бачить у Трампі інструмент для захоплення тих частин України, які йому поки що не вдалося завоювати військовою силою”.
“Трамп знову дозволяє Путіну маніпулювати ним” пише Макс Бут у The Washington Post. “Нездорова одержимість президента Дональда Трампа отриманням Нобелівської премії миру спонукала його прийняти низку необдуманих рішень, прагнучи припинити війну в Україні. Останнім прикладом є планування передчасного саміту з російським диктатором Володимиром Путіним на Алясці — наочний урок того, як не слід займатися дипломатією.
Трамп прийшов до влади, пообіцявши припинити війну в Україні за 24 години, можливо, думаючи, що Путін зупинить російське вторгнення як особисту послугу йому. Спочатку він спробував тиснути на президента України Володимира Зеленського, публічно дорікнувши лідеру під час сумнозвісної зустрічі в Овальному кабінеті в лютому. Але після того, як Зеленський погодився на припинення вогню, Трамп почав розуміти, що проблема в Путіні. До червня американський президент почав висловлювати розчарування своїм російським колегою. “Ми отримуємо багато цькування… Путін кидає нам у бік, якщо хочете знати правду”, — сказав Трамп під час засідання Кабінету міністрів минулого місяця. “Він весь час дуже милий, але це виявляється безглуздим”.
Новознайдений гнів Трампа призвів до більш непередбачуваної поведінки. Погрожуючи запровадити масштабні вторинні санкції проти країн, які ведуть бізнес з Росією, він спочатку встановив термін на початок вересня, а потім переніс його на минулу п’ятницю. Він оголосив про свій намір запровадити додаткові 25-відсоткові тарифи на Індію — важливого стратегічного партнера США в Азії — як покарання за купівлю та переробку російської нафти. Але жодних таких погроз не було спрямовано на Китай, головного конкурента Америки в Азії, який купує більше російської нафти, ніж Індія.
Зрештою, у п’ятницю жодних широких санкційних поштовхів не було. Натомість Трамп оголосив про “довгоочікувану зустріч” з Путіним наступного тижня на Алясці. Уникаючи своїх більш реалістичних нещодавніх оцінок віроломства Путіна, Трамп знову заявив, що “президент Путін, я вважаю, хоче бачити мир”.
Незважаючи на постійні повітряні та наземні атаки Путіна на Україну, Трамп винагороджує його президентським самітом — і не менше, на землі США.
Цей поворот, схоже, став результатом зустрічі спеціального посланника США Стіва Віткоффа з Путіним у середу, де Путін, як повідомляється, запропонував Києву відмовитися від усієї Луганської та Донецької областей на сході України в обмін на припинення вогню. Як повідомляє Wall Street Journal, враховуючи, що лінії фронту заморожені, остаточне припинення війни нібито буде узгоджено пізніше. У реальному світі шанси на це мізерні. Більш імовірним сценарієм було б порушення Росією угоди про припинення вогню, як це неодноразово робилось в Україні в минулі роки.
Трамп згадав про можливість “певного обміну територіями” між росією та Україною, але незрозуміло, яку землю, якщо взагалі якусь, Путін буде готовий передати Україні. (Чи готовий він повернути окуповані території в Херсонській та Запорізькій областях? Сумнівно.) Також немає жодних ознак того, що Росія погодиться на будь-які гарантії безпеки, які Україна могла б отримати від Сполучених Штатів чи Європи в обмін на відмову від частини своєї території.
Останній гамбіт Путіна, здається, явно розроблений для того, щоб уникнути запровадження подальших санкцій. Як зазначає Інститут вивчення війни, Росія намагається і зазнає невдачі захопити весь Донбас.
Якби Трамп погодився на умови Путіна, це було б повторенням Мюнхенської угоди 1938 року, за якою прем’єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен передав Адольфу Гітлеру Судетську область — регіон тодішньої Чехословаччини, який був сильно укріплений і захищений — без консультацій з чехами. Натомість Чемберлен отримав лише порожні обіцянки “миру для нашого часу”. “Вам дали вибір між війною та безчестям”, – сказав тоді Вінстон Черчилль. “Ви обрали безчестя, і у вас буде війна”. Черчилль мав рацію: угода дозволила нацистській Німеччині поглинути всю Чехословаччину та підготувала ґрунт для Другої світової війни. Небезпека “ще одного Мюнхена” дещо зменшена у випадку України, оскільки українці, на відміну від чехів, навряд чи погодяться на таку безчесну та руйнівну угоду. “Українці не віддадуть свою землю окупанту”, – сказав Зеленський у відеозверненні в суботу вранці. Його резолюція відображає волю його народу. Українці дедалі більше втомлюються від війни та розділяються в думках щодо того, чи погоджуватися на деякі тимчасові територіальні поступки як ціну миру. Але нещодавнє опитування Київського міжнародного інституту соціології показало, що 78 відсотків українців виступають проти передачі контрольованих Україною земель під російську окупацію.
Поспішаючи зустрітися з Путіним на Алясці — території, яку, що важливо було продано Росією Сполученим Штатам, — Трамп ризикує знову дозволити хитрому російському диктатору маніпулювати собою. Є кращий спосіб.
Якщо Трамп справді хоче отримати Нобелівську премію миру, він повинен оголосити про низку санкцій проти Росії, працювати над передачею заморожених російських активів Києву та різко збільшити постачання зброї Україні. Такі кроки привернули б увагу Путіна та потенційно створили б умови для набагато результативніших переговорів. Натомість Трамп швидко розтрачує важелі впливу, яких він досяг завдяки своїм погрозам санкціями, і дозволяє Путіну продовжувати своє неспровоковане вторгнення”.
Звісно, що кремлівські пропагандисти в захваті від успіху путіна у стосунках з Трампом і вказують на символізм його зустрічі на Алясці.
Можна не сумніватися, що після цієї зустрічі, за вказівкою Кремля, розпочнеться нова, але значно більша пропагандистська компанія, про повернення Аляски до росії.
Російський журналіст та політолог Сергій Медведєв вважає, що зустріч на Алясці “стане найбільшим зовнішньополітичним успіхом Путіна та проривом ізоляції, навіть незалежно від її результатів”.
Поки український народ буде, стікаючи кров’ю, захищати світ, путін може згадати, що у них є ще один сусід з яким територіальний спір не вирішений, адже на сьогодні ці країни розділяє лише невелика протока. Аляска – хіба це не “исконно русская земля”?
Деякі російські патріоти вже почали вивчати обставини продажу Аляски. Вони ніколи не визнавали законність цієї угоди, яку підписав цар. Також дуже вони сумують через те, що російський терорист Каракозов, який стріляв в царя Олександра II за одинадцять місяців до підписання цього договору, промахнувся. Якби, терорист Каракозов не промахнувся, то як вважають патріоти, Аляску не продали б і вона і зараз була б російською.
В цей день 16 квітня 1866 року цар Олександр II, разом зі своїм племінником, завершив прогулянку по Літньому саду і вийшов на Невську набережну. Зверніть увагу – охорони у імператора не було взагалі! Тільки тротуаром вдалині ходив поліцейський, а біля царського екіпажу його чекав жандармський унтер.
Терорист промахнувся, але, як вважають історики, цей постріл терориста розсік навпіл російську історію. Якби там не було, але саме цей цар підписав договір про продаж росією Аляски – США за 7.2 млн. доларів. В травні 1867 року президент США Джонсон підтримав цю угоду.
Деякі російські патріоти вже думають, щоб в суді оскаржити цей договір продажу Аляски в звʼязку з тим, що була порушена, наприклад, процедура, – підписаний договір був переданий на ратифікацію в палату представників США, сесія якої закінчилася в цей же день, а для ратифікації цієї угоди сенатом США була скликана надзвичайна сесія. Це при певних умовах, може розглядатись як порушення, оскільки ратифікація угоди про купівлю Аляски повинна бути ратифікована обома палатами конгресу США. Це, так би мовити юридичний аспект, їх може бути багато.
Але, якщо вдатися до юридичного спору то виникне питання, а який суд має його розглянути? Це складне питання, але не для путінських юристів. Хіба у москві мало судів?
Або, чому не можна піти по вже опрацьованому шляху – видати жителям Аляски російські паспорти з усіма наслідками, як це було в Україні.
Хіба важко Путіну буде знайти мешканця Аляски , який скаже, що хоча у нього в кармані паспорт громадянина США, але душею – я з росією, оскільки він нащадок руських, які відкрили Аляску, тут є руські люди, руські церкви, а з росією їх розділяє лише Берінгова протока, шириною 68 кілометрів.
Від путіна, як показують реальні події, можна чекати, будь чого і будь-яких рішень. Але, я знову звертаюся, до наших американських друзів, невже ви думаєте, що путін не може розіграти карту Аляски?
Може! Не повинно бути будь-яких сумнівів!
Єдине, що вже зараз можна прогнозувати, Аляска не наблизить Трампа до Нобелівської премії миру, бо українці не підуть на угоду з військовим злочинцем Путіним. Але, може наблизити його до нової війни – за Аляску.
Джерело: OBOZ.UA
