Через село Яблуниця на Івано-Франківщині проходить найвищий в Україні гірський перевал висотою у 931 м над рівнем моря. Його називають Яблуницьким або “татарським”. Вважається, що саме через нього у XIII ст до Європи йшла монголо-татарська орда.
Люди їдуть сюди здебільшого за краєвидами – з перевалу відкривається панорама на Чорногірський та Свидовецький хребти.
Також Яблуниця розташована між двома найпопулярнішими туристичними центрами Карпат – Яремчею і Буковелем. Це теж сприяє тому, що все більше і більше українців їдуть відпочивати і сюди. Тож не дивно, що за останні роки Яблуниця стрімко почала змінюватися: від тихого села серед гір – до котеджного містечка із широким переліком розваг.
Водночас в Яблуниці досі панує звична сільська буденність. Місцеві ведуть господарства, заготовляють дрова на зиму та бояться рейдів ТЦК.
Як живуть у селі-курорті, читайте в репортажі Gazeta.ua.
ЯБЛУНИЦЬКИЙ ПЕРЕВАЛ
Яблуниця – гірське село в Івано-Франківській області, розташоване на висоті близько 960 м над рівнем моря, за 15 хв їзди від курорту Буковель. Це один із найближчих до туристичного центру населених пунктів, що активно розвивається.
Щороку Яблуниця приймає тисячі туристів, які обирають село як альтернативу більш дорогим готелям на західній Україні.
Село розташоване поруч із Яблуницьким перевалом – важливою географічною точкою Карпат, через яку проходить автомобільна траса і з якої відкривається панорама на Говерлу, Петрос та сусідні хребти. Перевал пролягає на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей. На ньому функціонують десятки готелів, дитячих таборів.
Біля одного з котеджів на перевалі понад 50 років живе дід Ярослав з дружиною Ганною. Подружжя має чималу ділянку землі. Нижче схилом – живе їхній син з дітьми, а вище – донька з родиною. Пенсіонери мають невелике господарство. Сідаємо на лавку біля ганку, з якого відкривається вид на полонину.
Ліворуч старенька батьківська хата Ганни, у якій певний час мешкало подружжя. Згодом родина звела новий будинок за гроші з проданої землі.
Ярослав каже, що вони вже звикли до постійного потоку туристів.
– Каждий рік приїжджають. Головне, що не топчут землю та й добре, – говорить чоловік. Він одягнений в зелений тонкий жилет і сірі спортивні штани. – Краще стало жити, але у ті часи люди були дружніші. А тепер – ні, тепер каждий про себе.
Цивілізація стрімко бере своє – і старі традиції забуваються, а темп життя у горах змінюється, зізнається.
– От зараз всі на машинах. Люди добрі! Тепер тебе ніхто не питає, де ти ті гроші взяв. Я прийшов з армії і півтора місяця походив. Мене участковий питає: “Ти чому не на роботі?”. А зараз ніхто нікого не питає. Але, як кажуть, усе одно всі однаково дадуть звіт перед Богом, хто як жив, хто що робив і хто звідки мав.
ЗАНУРЕННЯ В ІСТОРІЮ
Яблуниця вперше згадується в історичних документах ще у XVIII столітті. Село виникло як поселення пастухів і лісорубів, адже через нього пролягав важливий гірський перевал між Галичиною та Закарпаттям.
У різні часи Яблуниця входила до складу Австро-Угорщини, Польщі, Радянського Союзу, до 1939 року – до Надвірнянського повіту Станиславівського воєводства у складі Польщі. У міжвоєнний період тут діяла читальня “Просвіти” та активно розвивалося громадське життя.
У радянський період місцеві займалися землеробством, скотарством та деревообробкою. Туризм почав оживати вже в 1990-х, а справжній стрибок розвитку стався після будівництва Буковелю. Завдяки близькості до курорту й зручному розташуванню на перевалі – село стало теж привабливим для інвесторів.
Яблуницький перевал – це одна з найвідоміших гірських сідловин українських Карпат. Здавна служив важливою транспортною артерією. Ще в XIII столітті перевалом проходили монголо-татарські орди. Пізніше він відігравав роль торгового шляху між Галичиною, Закарпаттям та Угорщиною.
У різні періоди цим маршрутом користувалися купці, війська, чумаки, а також втікачі, які перетинали кордони імперій. У XX столітті перевал мав стратегічне значення: у 1918-1919 роках ним переходили частини Української галицької армії, а пізніше – радянські та німецькі війська під час Другої світової війни.
Сьогодні у Яблуниці проживає близько 1 986 осіб. У селі залишаються десятки родин, які не пов’язані з бізнесом. Вони тримають худобу, рубають дрова, вирощують городину. Частина здає житло туристам у сезон, щоб підзаробити, або торгують на ярмарках.
Попри розвиток туризму, місцева молодь не хоче лишатися в селах, зізнається пан Ярослав. Коли успадкують землю, то зачасту продають під забудови.
– Діти вже зараз не хочуть коло землі робити. Нею треба займатися, доглядати. От сусідня земля була брата Ганни. Після його смерті землю продали, бо жінка з Ворохти, і діти там теж своє мають, то їм ця земля вже й не треба була, – бідкається чоловік.
Син Ярослава має чотирьох дітей. Зараз він працює на будівництві, як і більшість місцевих. Раніше чоловік їздив працювати за кордон. Проте зараз це стало важчим, адже потрібно регулярно відмічатися у ТЦК.
– Ніби він і може поїхати кудись на заробітки, але ж кожні три місяці треба відмічатися у воєнкоматі. І після цього там ще довго дозвільні документи роблять, – пояснює Ярослав, погладжуючи свого пса. У подружжя три собаки та двоє котів.
Ярослав каже, що роботи у селі немає. Більшість влаштовуються в котеджі, або працюють в Буковелі.
– На курорті дуже багато роблять, але ж не тільки звідси, а й з усієї України. Та більшість же не офіційно – хто за них буде платити податки? А раніше був лісокомбінат у Ворохті. Там 5000 чоловік робило, автобуси і машини возили. Зараз вже цього немає.
ПРОДАЖ ЗЕМЛІ ТА РОЗБУДОВА
Одна з проблем життя поблизу курорту – значне зростання цін в місцевих магазинах. Їх піднімають для туристів, а страждають місцеві, обурюється Ярослав.
– Ну от продукти, наприклад – це ціла Україна подорожчала. Тут нема що говорити. А тут для туристів – ще окремо ціни піднімають, – насуплює брови селянин. – Саме в Яблуниці. Ну йдіть в любий готель, там же ціни ненормальні – 7-9 тисяч за ніч для родин.
Яблуниця стала однією із перших, хто почав централізовано приймати туристів у Карпатах.
– Село вже людей приймало давно, але там на початку і в центрі. У нас були три підйомники прості. Але люди їхали і три рубля платили, п’ять рублів платили за ніч, розумієте? А в Поляниці тоді було хат 40 приблизно – глушина. Буковель стали будувати – і місцеві начали землю продавати. То ще по дві гривні долар був, як все начали скуповувати.
Мало хто жив на перевалі, зате мали землю – і саме вона згодом перетворилась на курорти.
– От представте – 20 років назад, у цьому районі було дуже мало людей. Три хати було. Коли начали на Буковель тягнути трасу, все й почалося. Уже навіть немає, що купувати. Тут всі приїжджі. Самі “бідні” люди. Он “Яблуниця” готель, це два швагри. Один директор лампового заводу, другий мебельного заводу.
Жити посеред полонини дорого, особливо взимку.
– Опалюємо ми деревом, а другий поверх котлом, але від світла. А дрова дорогі, машину треба замовляти. Нам вистачає однієї на зиму, а от дочці треба три. Одна машина коштує 20 тис. грн., от і рахуйте, – каже Ярослав. – Газу в нас немає. Їдеш купуєш балон – та й маєш.
КАРПАТСЬКІ РОЗВАГИ
Однією серед розповсюджених розваг у Карпатах є катання на квадроциклах, баггі та мотоциклах. Ціни залежать від транспорту та кількості осіб.
Вранці біля одного з таких прокатів на перевалі зустрічаємо чоловіка в захисному костюмі, на вигляд йому близько 20 років. В’ячеслав возить туристів на екскурсії.
– Ці ось 2500 тисячі за годину, – каже він, показуючи на багі. Позаду чоловіка видніються вкриті сизим туманом верхівки гір. – Квадроцикли – 3500 за годину. Стартуємо від бази, їдемо через ліс на полонину і на хребет. Це залежить від маршруту, що обираєте.
Також тут пропонують прокат лиж і видають спеціальні захисні костюми. В’ячеслав розповідає, що кататися приїжджають з Харкова, Одеси, Херсону та Львова.
– У нас є тури на Драгобрат, – розповідає. – Вони тривають приблизно 6-8 годин, а ціни коливаються залежно від кількості техніки і людей.
Поблизу Яблуниці працює етно-парк “Полонина Перці”. Працює навесні, влітку та восени. У високий сезон – щоденно, у міжсезоння – за попереднім записом. Вхідний квиток коштує 300 грн – дорослий, 250 грн – для дітей віком від 6 до 16 років. Безкоштовно відвідати полонину можуть діти-сироти, люди з інвалідністю, ветерани та учасники бойових дій.
Сюди щосезону приїжджають тисячі туристів. На території є міні-ферма, етно-кафе, де готують традиційні гуцульські страви – банош, бограч тощо. Для туристів облаштовані фотозони, ярмарок, проводять майстер-класи.
Більшість котеджів мають чани та басейни, а деякі SPA. Також можна замовити кінну прогулянку.
– Колись тут був рафтинг (екстремальний спорт або розвага, коли люди сплавляються гірською річкою. – Gazeta.ua), але річка впала, вода пішла і грунт став мілкий – та й закрили, – розповідає водій Андрій дорогою до готелю. – Хто просто йде прогулятися в ліси, то можна знайти кущі диких ягід. Перша – суниця, а за нею вже чорниця в серпні.
Андрію близько 40 років, працює водієм на замовлення. Йому часто телефонують люди, які вже приїздили раніше й стали постійними пасажирами. Якщо не може поїхати сам, то телефонує колегам.
Водій розповідає, що на перевалі менше котеджів, ніж в самій Яблуниці, зате звідти відкривається значно кращий краєвид.
– Ось на цій горі три бугельні підйомники, але потім їх закрили, – каже чоловік проїжджаючи центр Яблуниці. – Я вам скажу, що за союзу в цьому районі було вісім бугельних підйомників (гірськолижний витяг, де лижник або сноубордист чіпляється до металевої тяги з “бугелем”, і його тягнуть угору по схилу. – Gazeta.ua).
Оскільки Яблуницький перевал розташований на вʼїзді до прикордонної області, там встановили блокпост. Для перевірки зупиняють усі автівки. Однак менше туристів стало не через з блокпости, а через повномасштабну війну, каже чоловік.
ОВЕЧІ ШУБИ ТА МІЦНІ НАЛИВКИ
На Яблуницькому перевалі щодня працюють два ярмарки – зазвичай зранку і до 18:00. Точний графік залежить від погоди, сезону та самого продавця, адже багато точок – це багаторічний сімейний бізнес.
Ярмарки приваблюють різноманіттям автентичного карпатського товару. Тут можна знайти: мило ручної роботи, карпатські наливки та настоянки, вироби зі шкіри та дерева, глиняний посуд, гуцульські килими, іграшки, вишиванки та теплі шкарпетки з овечої шерсті.
Найбільш популярні – різні сорти меду, вина та варення. Місцеві продавці розповідають, що ледь не кожен турист купує чаї та мазі на основі цілющих рослин.
– У холодильнику є домашні бринза та набір сирів по 450 грн, ковбаси смачні, є навіть кабан з вишнею, – розповідає продавчиня Наталя у теплій стьобаній жилетці. Простягає ніж зі шматком твердого сиру. – Ми даємо куштувати все. Наливок великий асортимент, є міцні та легкі.
Наталя торгує на ярмарці понад 20 років. Родина має ще кілька котеджних будиночків, які здають в оренду.
– Тому що на одній торгівлі не заробиш, – додає жартома.
Вина коштують від 150 грн, наливки 200-250 грн. Сири переважно 60 грн. за 100 г, а чаї стартують від 50 грн. Придбати на ярмарку можна й шуби – з овечого хутра, від 3 тис. грн.
– Зараз туристів менше, ніж у минулі роки, багато хто виїхав за кордон. Та й взагалі Яблуницький перевал – це більш сімейний відпочинок, спокійний. Можна у гори сходити, походити лісовими стежками та й на перевал піднятися, – каже Наталя.
Жінка живе на Яблуницькому перевалі і каже, що останнім часом розпочалося активне будівництво нових комплексів під оренду.
– Землі викуповують і розбудовують. У нас гектар землі і ми не збираємося продавати. – Наталя показує прямо на стежку, яка веде до гори – Це вже залежить від людей – сусіди там попродали та поїхали. Хочеться, щоб збереглася ця зелена полонина.
Роботи у селі, підтверджує Наталя, майже немає. Місцеві змушені їздити в сусідні села або працювати на котеджах чи будівництвах. Каже, що представники ТЦК у селі бувають, але випадків примусової мобілізації не бачила.
– Не попадаються мені. Їду у Франківськ, то видно, що там є блокпости. Тут поряд заїзд в Закарпатську область, то там перевіряють всі машини. Місцевих у нас багато служить.
Із початком повномасштабної війни у 2022 році село також стало прихистком для переселенців. Дехто залишився на постійне проживання.
Джерело: Gazeta.ua
